В півтора кілометрах від села Генеральське поблизу Алушти, в басейні річки Улу-Узень (Мегапотам), на висоті 500 м над рівнем моря в 1-му столітті н.е. благовістив вчення Христове св. Апостол Андрій Первозваний, один з 12-ти учнів Ісуса Христа, прозваний так за те, що раніше інших апостолів його було призвано до служіння. За його молитвами біля його скиту забило святе джерело, що зберіглося до наших днів. Тут же багато жителів Таврики прийняли християнство.
Після відходу Андрія Первозваного в Скіфські землі, на місці його скиту був заснований монастир. А над святим джерелом був побудований храм, названий на честь св. Андрія Первозваного - Ай-Андрій.
Багато джерел в Криму ставали об'єктами релігійного поклоніння. А якщо з водою джерела пов'язувалася якась легенда, джерело ставало місцем паломництва прочан з усіх кінців світу. Унікальністю цілющих кримських джерел було те, що до них на поклоніння спрямовувалися люди різних вір і національностей; цілюща вода однаково допомагала всім, хто бажає зцілення.
У Криму, де здавна мирно співіснували східна і західна культури, цілющі джерела були одним з головних символів цього сусідського співжиття.
Джерелам на території Криму поклонялися ще з прадавніх часів. Але саме з проникненням християнства в Тавриду пов'язано найбільше число святих кримських джерел. Греки-християни, що жили, переважно, в південнобережній смузі Кримського півострова, зводили тут десятки монастирів, при кожному з яких існував своє цілюще джерело.
Цікавий для нас храм - ранішньовізантійська базиліка, збудована з місцевого каменю та влаштована таким чином, що джерело, вшановане як животворяще, виходило раніше з-під храмового вівтаря. Храм з вівтарної апсидою був звернений на схід. До вівтарної перепони по чотири кроки в довжину і ширину. Особливо був гарний вхід, він звертав на себе увагу величністю. Усередині храму стояли колони: з правого боку - ціла з капітеллю (збереглася до початку ХХ ст.). Храм мав два входи. Другі двері розташовувалася з північного боку.
Якщо храм був побудований в 1-му столітті н.е., значить це один з найстаріших християнських храмів в Криму. Для цього вирушимо до його руїн. Вийшовши з села Генеральське, перетнемо річку Улу-Узень. Стежка звивається вгору. Раптово ми виходимо до стін древнього укріплення. Другий ряд оборонної стіни розташований в парі десятків метрів від першої стіни. Невдовзі з'являється передчуття чогось дуже хвилюючого, захоплюючого дух. Це можна порівняти тільки з відчуттям дива. Щось небачене й неймовірне притягує нас. Не складно здогадатися - перебуваємо на святій землі. Ось він - легендарний Ай-Андрій. І хоча монастир дуже серйозно постраждав, величності своєї від цього він не втратив.
На цьому невеликому клаптику землі відбулися події, які докорінно вплинули на хід історії не тільки Криму, але й всієї Русі. Відома роль Херсонеса в поширенні християнства на Русі. Особливо значущим для історії подією є хрещення в Херсонесі київського князя Володимира Красне Сонечко в 988 р., який впровадив на Русі Православ'я. Таким чином, кримська земля - колиска Православ'я на Русі.
А до всіх цих подій Кримський півострів був освячений світлом християнства ще в I столітті - через кілька років після розп'яття і воскресіння Ісуса Христа. Як ми вже знаємо, вперше Добру Новину на береги Тавриди приніс св. Апостол Андрій, саме йому випала за жеребом Скіфія, як тоді називали Південноруські степи північного Причорномор'я. За переказами та згідно з археологічними даними, шлях Святого Апостола по Тавриді був приблизно такий: через Феодосію на Сугдею (Судак), горами на Копсіхор (Морське), по гірських кряжах уздовж масиву Карабі-яйли до водоспаду Джур-Джур і далі до гори Демерджі. Кінцевим пунктом місіонерського маршруту на півострові був еллінське місто Херсонес. Там, де побував благовісник істинної віри Христової, утворювалися християнські громади і з'являлися перші християнські храми.
Згідно таких аргументів, вперше ми дізнаємося про існування храму з кримського збірника П.І. Кеппена «Про старожитності Південного берега Криму і гір таврійських» виданого в 1837 р. Ще однією людиною, яка була зачарована монастирем, є художник Ф.І. Гросс, який залишив нам 2 малюнка, які по часу його роботи на Південному березі Криму можна віднести до 30-40-м рокам ХIХ ст. (опубліковані у виданому в 1846 р. в Одесі альбомі літографій «Колекція живописних видів Криму, знятих з натури г-ом Гроссом»). Потім більше 100 років тому голова Таврійської ученої архівної комісії А.І. Маркевич повідомляв про експедиції в південно-східну частину Криму, метою яких було вивчення стародавніх пам'ятників. У результаті в Кримському краєзнавчому музеї з'являються світлини, зроблені ним в 1896 р. під час огляду руїн церкви. Храм древнього способу кладки каменю був складний з місцевих кримських матеріалів: стіни з жовтувато-кремового травертину. Осадова гірська порода пісковика гармонійно поєднувалася з вапняним туфом, пористої гірської породою, здавна використовується як декоративний і будівельний камінь. Травертин і піщаник не потрібно було привозити здалеку - все це знаходилося під рукою. Та й зараз в ущелині цього каменю чимало, і, мабуть, фрагменти церкви спочивають під землею. З південно-східного боку храму була прибудова. В 1901 р . храм згаданий А.Л. Бертьє-Делагард у «Відомості християнського населення, що вийшов з міста і сіл Криму в 1778 р...». Геолог П.А. Двойченко в 1911 р. закарбував монастир на фото. Гідрогіолог Н.В. Рухля обстежив джерело Ай-Андрій в 1912 р. У путівниках по Криму 1914 і 1923 р.р. згадується, що «...навесні 1913 р. порівняно добре збережені залишки церкви з тесаним колонами розібрані татарами». Ай-Андрій як середньовічне поселення і монастир згадується і в науково-популярній книзі Н. Когонашвілі і О. Махневой.
В 1911 р. А.І. Маркевич з жалем констатував, що звід давньої грецької церкви Ай-Андрій звалився в 1907 р. А тепер давайте звернемося до архівних документів. У Кримському архіві за 1913 рік ми знаходимо справу Таврійського Губернського Правління «Про підтримку пам'яток старовини», а в ньому звернення до його сіятельства Пану Таврійському Губернатору - «Въ расстоянiи приблизительно 2-х верстъ отъ деревни Улу-Узень, в лесу, на самой границе, отделяющей владенiя Козлова отъ общественной земли, имеются развалины древней христiанской церкви св. Андрея, изъ-подъ каменного свода развалинъ вытекает обильный источникъ прекрасной воды. Как известно, изъ-за пользованiя водою между Улу-Узеньскими поселянами и владельцами ниже лежащих именiй и деревень идут нескончаемые пререканiя и споры, доходящiе до судебного разбирательства. 13 текущего апреля, проходя горами съ Демержинской Яйлы къ водопаду Джуръ-Джуръ, я был очевидцемъ следующего. Партiя поселянъ Улу-Узеня, человекъ в 30, съ лопатами, кирками и канатами, производила разрушенiе каменного пола-свода надъ источникомъ означенной выше церкви…»
Після відвідин джерела св. Апостола Андрія Первозваного повертаємося знову на дорогу і тримаємо шлях до знаменитого водоспаду Джур-Джур (в перекладі з вірменської - джур-вода).
Багато хто знає лише сам водоспад, деякі знають, що вище водоспаду є каскад водоспадів. Але лише одиницям відома краса самої річки та її каскадів вище за течією...
Екскурсоводи не водять туди, і місця там малодоступні. Але ми туди обов'язково потрапимо в кінці нашого шляху, тому самий добрий час для відвідування цих місць влітку - кінець дня, коли сонце просіває свої промені через листя височенних буків і грабів, розкидаючи сонячних зайчиків по воді...
|
