У півтора кілометрах від села Генеральське біля Алушти, у басейні річки Улу-Узень(Мегапотам), на висоті 500 м над рівнем моря в 1-м столітті н.е. благовествовал вчення Христово св. Апостол Андрій Первозданний, один з 12-ти учнів Ісуса Христа, прозваний так за те, що раніше інших апостолів прийшов до Господа. По його молитвах біля його скиту забило святе джерело, що збереглося до наших днів. Тут же багато жителів Таврики прийняли християнство.
Після удходу Андрія Первозванного в Скіфські землі, на місці його скиту був заснований монастир. А над святим джерелом був побудований храм, названий в честь св. Андрія Первозванного - Ай-Андрій.
Багато джерел в Криму ставали об'єктами релігійного поклоніння. А якщо з водою джерела пов'язувалася яка-небудь легенда, джерело ставало місцем паломництва богомольців з усіх кінців світу. Унікальністю "святих" кримських джерел було те, що до них на поклоніння спрямовувалися люди різної віри і національностей; цілюща вода однаково допомагала усім страждущим.
У Криму, де спрадавна мирно співіснували східна і західна культури, цілющі джерела були одним з головних символів цього сусідського співжиття.
Джерелам на території Криму поклонялися ще з прадавніх часів. Але саме з проникненням християнства в Тавриду пов'язано найбільше число "святих" кримських джерел. Греки-християни, що жили, переважно, в південнобережній смузі Кримського півострова, зводили тут десятки монастирів, при кожному з яких існувало своє джерело води.
Храм, що цікавить нас, - ранньовізантійська базиліка, побудований з місцевого каменю і влаштований таким чином, що джерело, що шанувалося животворящим, витікало раніше з-під його вівтаря. Храм з вівтарною апсидою був обернений на схід. До вівтарної перешкоди по чотири кроки в довжину і ширину. Особливо був красивий вхід, він привертав на себе увагу величністю. Усередині храму стояли колони: з правого боку - ціла з капітеллю (збереглася до початку ХХ ст.). Храм мав два входи. Другі двері розташовувалися з північного боку.
Якщо храм був побудований в 1-м столітті н.е., означає, що це один із старих християнських храмів в Криму. Для цього відправимося до його руїн. Вийшовши з села Генеральське, перетнемо річку Улу-Узень. Стежина звивається вгору. Несподівано ми виходимо до стін древнього зміцнення. Другий ряд оборонної стіни розташований в парі десятків метрів від першої стіни. Незабаром з'являється передчуття чогось, що дуже хвилює, захоплюючого дух. Це можна порівняти тільки з відчуттям дива. Щось небачене і неймовірне притягує нас. Не складно здогадатися - знаходимося на святій землі. Ось він - легендарний Ай-Андрій. І хоча монастир дуже серйозно постраждав, величності своєї від цього він не втратив.
На цьому невеликому клаптику землі сталися події, які докорінно вплинули на хід історії не лише Криму, але і усієї Русі. Відома роль Херсонесу в поширенні християнства на Русі. Особливо значимою для історії подією є хрещення тут київського князя Володимира Червоне Сонечко в 988 р., що принесло на Русь Православ'я. Таким чином, кримська земля - колиска Православ'я на Русі.
А до усіх цих подій Кримський півострів був освячений світлом християнства ще в I столітті - через декілька років після розп'яття і воскресіння Ісуса Христа. Як ми вже знаємо, уперше Благу Звістку на береги Тавриди приніс св. Апостол Андрій, саме йому випала по долі Скіфія, як тоді називали Південноросійські степи північного Причорномор'я. За переказами і згідно з археологічними даними, шлях Святого Апостола по Тавриді був приблизно такий: через Феодосію на Сугдею (Судак), горами на Копсихор (Морське), до гори Демерджи, по гірських кряжах уздовж масиву Караби-яйли до водоспаду Джур-Джур. Кінцевим пунктом місіонерського маршруту на півострові було еллінське місто-поліс Херсонес. Там, де побував благовістник істинної віри Христової, утворювалися християнські громади і з'являлися перші християнські храми.
Згідно з такими аргументами, уперше ми дізнаємося про існування храму з кримської збірки П.І.Кеппена "Про старовину Південного берега Криму і гір таврійських" виданого в 1837 р. Ще однією людиною, яка була зачарована монастирем, являється художник Ф.І.Гросс, що залишив нам 2 малюнки, які за часом його роботи на Південному березі Криму можна віднести до 30-40-х років ХIХ ст. (опубліковані у виданому в 1846 р. в Одесі альбомі літографій "Колекція мальовничих видів Криму, знятих з натури г-ом Гроссом"). Потім більше 100 років тому голова Таврійської вченої архівної комісії О.І.Маркевич повідомляв про експедиції в південно-східну частину Криму, метою яких було вивчення древніх пам'ятників. В результаті в Кримському краєзнавчому музеї з'являються фотографії, зроблені їм в 1896 р. під час огляду руїн церкви. Храм древнього способу кладки каменю був складений з місцевих кримських матеріалів: стіни з жовтувато-кремового травертину. Осадова гірська порода піщанику гармонійно поєднувалася з вапняним туфом, пористою гірською породою, здавна використовуваним як декоративний і будівельний камінь. Травертин і піщаник не треба було привозити здалека - усе це знаходилося під рукою. Та і зараз в ущелині цього каменю немало, і, мабуть, фрагменти церкви покояться під землею. З південно-східного боку храму була прибудова. У 1901 р. храм згаданий О.Л.Бертьє-Делагардом в "Відомості християнського населення, що вийшло з міста і сіл Криму в 1778г". Геолог П.А.Двойченко в 1911 р. зафіксував монастир на фото. Гидрогиолог М.В. Рухлов обстежував джерело Ай-Андрій в 1912 р. В путівниках по Криму 1914 і 1923 р.р. згадується, що "весною 1913 р. залишки церкви, що більш-менш добре збереглися, з тесаними колонами розібрані татарами". Ай-Андрій як середньовічне поселення і монастир згадується і в науково-популярній книзі Н.Когонашвілі і О.Махневої.
У 1911 р. А.І.Маркевич з жалем констатував, що зведення древньої грецької церкви Ай-Андрій рухнуло в 1907 р. А тепер давайте звернемося до архівних документів. У Кримському архіві за 1913 рік ми знаходимо справу Таврійського Губернського Правління "Про підтримку пам'ятників старовини", а в нім звернення до Його Ясновельможності Панові Таврійського Губернаторові - "Въ расстоянiи приблизительно 2-х верстъ отъ деревни Улу-Узень, в лесу, на самой границе, отделяющей владенiя Козлова отъ общественной земли, имеются развалины древней христiанской церкви св. Андрея, изъ-подъ каменного свода развалинъ вытекает обильный источникъ прекрасной воды. Как известно, изъ-за пользованiя водою между Улу-Узеньскими поселянами и владельцами ниже лежащих именiй и деревень идут нескончаемые пререканiя и споры, доходящiе до судебного разбирательства. 13 текущего апреля, проходя горами съ Демержинской Яйлы къ водопаду Джуръ-Джуръ, я был очевидцемъ следующего. Партiя поселянъ Улу-Узеня, человекъ в 30, съ лопатами, кирками и канатами, производила разрушенiе каменного пола-свода надъ источникомъ означенной выше церкви…»
Після відвідування джерела св. Апостола Андрія Первозванного повертаємося знову на дорогу і тримаємо шлях до знаменитого водоспаду Джур-Джур (у перекладі з вірменського - джур-вода).
Багато хто знає лише сам водоспад, деякі знають, що вище за водоспад є каскад водоспадів і водоспадиків. Але лише одиницям відома краса самої річки і її каскадів вище за течією.
Екскурсоводи не водять туди, і місця там малодоступні. Але ми туди обов'язково потрапимо у кінці нашого шляху, оскільки самий благий час для відвідування цих місць - кінець дня, коли сонце просіює свої промені через листя високих буків і грабів, розкидаючи сонячні зайчики по воді...
|
