Гірський прохід - перевал Чортові сходи - здавна відомий людям. Ним користувалися ще римські легіонери, що спрямовувалися з Херсонесу у фортецю Харакс на мисі Ай-Тодор.
Для чого їх побудували в горах? Зараз на Південний берег прокладено зручне шосе і можна легко добратися з Севастополя в Ялту. А раніше скельний бар'єр Південної гряди не лише захищав Південний берег від холодних північних вітрів, але і служив неприступною кам'яною стіною з обривами і прірвами для загарбників-кочівників. Але потрібні були гірські стежки і дороги, де могли пройти віз, піший і конник, і які зв'язали б південь і північ півострова. Ось таким природним проходом серед скель між високими кручами Мердвень-Кая і Балчик-Кая послужила вузька ущелина, де люди підправили кам'яні "сходи", створені природою і користувалися ними до 19 століття, поки не була споруджена дорога через Байдарські коміра. І забулися гірські сходи, зруйнувалася, і тепер по ній піднімаються тільки туристи.
Спочатку стежка піднімається по крутому сланцевому схилу. Навкруги густі зарості. Пройдеш неспішно двадцять хвилин по стежці і побачиш крепіди, кам'яні марші і залишки бічних стін. Зараз багато що обрушилося, і пройти тут може лише пішохід, а раніше цокали копитами коні і їздили вози. Адже на плоских вигинах вапняку, на скельній основі, що лежить в полотні дороги, видимі парні колії, вибиті колесами возів.
Мердвень, Шайтан-Мердвен, Драбинка, Сходи, Чортові сходи. Таких топонімів більше в Криму немає, хоча через Головну гряду прокладені дороги і по інших ущелинах. Значить, якийсь особливий інтерес викликала ця дорога Чортові сходи - це не лише зручний прохід на яйлу по сходах і майданчиках. Вона вбирає в себе і увесь рельєф звивистого і крутого шляху. Довжина усіх маршів, враховуючи нахил, приблизно 250 метрів, середня крутизна 15 - 20 градусів, тобто нахили окремих маршів до 30 градусів. Ширина полотна до півтора метрів. Петлі Чортових сходів в'ються по природному кам'яному завалу на дні ущелини і по полицях і карнизах Мердвен-Кая. Подекуди довелося підрубати вапняк до півметра, і людина тут попрацювала, стісуючи виступи, розширюючи дорогу серед каменів, будуючи крепіди - підпірні стіни. В наші дні збереглися і ясно видни тільки три повороти. Підйом від входу в ущелину до виходу з неї трохи менше за сто метрів по вертикалі.
Тепер про назву Шайтан-Мердвень - Чортові сходи. Здається, не до самих сходів, а до усієї ущелини, гірського амфітеатру з грізними і суворими скелями, воістину диявольському рельєфу приліпилася така влучна назва.
Ох вже ці Чортові сходи. Уся пронизана сонцем, відливаюча сріблом скеля (вапняк потужних плит, обривів, круч тут сірий і білий, гладкий і точно відполірований до матового м'якого блиску), овіяна зеленим чаклунством, дихаюча ароматом трав і тишею. Ці кам'яні повітряні сходи ніби ведуть у бездонне небо.
Багато людей побувало на Чортових сходах, залишивши про них спогади в щоденниках, листах, літературних і наукових працях. Паллас, Дюбуа де Монпере, Пушкін, Грибоєдов, Жуковський, Бунін, Гарін-Михайловський, Брюсов - ціле сузір'я знаменитостей. Леся Українка захоплено передала чарівність в поетичних рядках:
Червоні скелі і сизі гори
Дико і грізно нависли над нами.
Це злих духів печери, затвори
Височіють під хмарами.
Скелі до моря сповзають грядою.
Чортовими сходами їх називають.
Демони сходять по ним, а весною
Гучні води збігають.
Благоговіючи перед пам'яттю великих, ми пройдемо той же шлях серед скель зі вбудованими між ними кам'яними маршами, східцями, поворотами, крепідами, апарелями. Правда, від архітектурного ладу сходів мало що збереглося: люди і час зруйнували колись акуратно побудоване і викладене плитками каменів полотно дороги. Залишилася стежка - в'юнка, така, що закручується, як спіраль. Вона обережно уляглася серед обривів, розвалин, залишків крепід, хаосу каменів. Раптом стежка немов підскочила круто вгору, і перед нами - зруйнована апарель, або пандус, тобто майданчик похилій, спрацьований (як правило) самою природою. Шлях між скель особливо не влаштований, а точніше сказати, він був вибраний між брил і круч. В середині і у верхній частині підйому збереглися кам'яні кладки підпірних стін.
Звичайно, для охорони торгового шляху тут повинна стояти фортеця. Руїн таких замків дуже багато на Южнобережье. Від татар вони дістали назву - исар - стіна, фортеця, але до татарського періоду в історії Криму не мають ніякого відношення.
Фортецю у Чортових сходів відшукали археологи О.Домбровський і Л.Фірсов. Останній написав цікаву книгу "Чортові сходи" серія "Археологічні пам'ятники Криму". На плато екскурсантів чекають широкі зелені поляни, джерело води і тиша. Цікавому туристові при виході вгору варто обігнути "скелю з мегалітами" і по стежині пройти праворуч, на схід (див. схему). Тут і розташована Ісар-Кая. Перед нами невеликий клиновидний майданчик, круто нахилений на північ. На східній і північній сторонах ховаються в заростях розвали бойових стін. Зараз від грізного спорудження Ісара, спланованого досить зручно і економно, збереглося ледве двадцять відсотків. Укріплення на Ісар-Кая (кріпосна стіна) були зруйновані під час війни в середньовіччі. Це підтверджують зібрані і склеєні з осколків піфоси, амфори, глеки, в'ючні фляги.
У античні часи через Чортову гору проходив шлях римських легіонерів, що зв'язує фортецю Харакс на Ай-Тодорі і Херсонес. Влітку доставляли вантажі кораблі Равенської ескадри, але зимові шторми заважали каботажному судноплавству, і тоді головною магістраллю ставала дорога через Чортові сходи. Правда, місцеві жителі - таври не вважали себе рабами завойовників. Тут не раз спалахували люті криваві сутички.
Іноді в літню спеку через Чортові сходи тягне протягом. Йдеш, радіючи прохолоді скель і лісової гущавини, і здається, вона збереглася тут з далекої старовини. Занедбаність і тиша обережно уляглися поруч, але напруж слух - і почуєш, як мовчать в густих заростях розвалини фортець, а в таємних печерах опочивають святі мощі. Ніде в Криму, навіть серед античних і середньовічних руїн Пантікапеї, Херсонесу, Неаполю скіфського, Чуфута, Мангупа, так гостро не усвідомлюєш життя, що пішло назавжди, як на кам'яних східцях Чортових сходів. Там давно все запечатано каменем, одряхліло, зітліло, розсипалося осколками, а тут вітер колише сині силуети, вони ніби ледве торкаються тебе, ти здригаєшся і несподівано чуєш голоси. Піднімаєшся по Чортових сходах, а за тобою незримою тінню ступають люди, що колись жили в Тавриді і ходили тут.
Маршрут пройдений. Тільки не хочеться йти звідси. Ще хоч би на мить затриматися серед могутніх скель, що дбайливо зберігають цю вузьку звивисту стежку...
|
