Сьогодні ми з вами підемо незвичайними місцями Сили в Києві:), за маршрутом, що назвемо езотерично-історично-релегійним. Дивно звучить словосполучення "мiсця Сили" і "незвичайні". Місця Сили вже самі по собі не звичайні, оскільки мало ким пізнані. Що ж стосується описаних нижче місць Сили, то вони цікаві вже тим, що це культові споруди (як правило), розташовані в гармонійних, сприятливих зонах. До всього іншого, подібні місця ще мають не тільки природні особливості, але й дуже великий вплив на свідомість людини, на простір, що їх оточує....
Все у нас тут починається з "голови". І "головою" у цьому випадку є Софія Київська...
Як і личить інтелекту, він захований глибоко і надійно:), укритий за сім'ю музейними печатками. І це добре, оскільки це вже є не надбанням релігійної громади, а надбанням народу (читаємо - держави).
Не варто очікувати, що треба лише прогулятись по цих місцях і ви вирішите для себе відразу всі питання. І самі по собі вони теж не вирішаться, тому важливо в їх вирішенні прийняти особисту участь. І участь це полягає в малому - прийнятті того, що відбувається в вашій долі, як волі Творця. Можете з цим не погодитися і... тоді нічого не зміниться для вас, а можете випробувати себе на міцність і тоді будете знати, міняє це щось в житті чи ні. Але, якщо ви зважитеся на цей малий крок, то пам'ятайте, що процес незворотний. Взагалі, завжди можна забути про те, що є і інший світ, відмінний багато в чому від звичного вам світу і який вам треба пізнати.
Важливо пам'ятати, що у прогулянці основним є не ваша присутність в якомусь місці, а намір на зміну свого ставлення до навколишнього світу. А змінити його вам допоможе саме той факт, що ви, перебуваючи в точці, де ваше з'єднання Творцем буде найбільш ефективним, зможете відчути гармонію всередині себе і прийняти в своє Серце Сущого. Без Нього ви як ні намагайтеся - вище голови не зможете стрибнути. З Ним же будучи єдині, стаєте собою...
Софія Київська - це інформаційний центр всього тіла міста Києва (а можливо й України:). З неї і почнемо. А з чого нам ще починати, як не з Премудрості Божої?
Для початку купимо вхідний квиток, який дозволить нам увійти в собор і піднятися пізніше на дзвіницю. Вартість і час відвідування Національного заповідника "Софія Київська" можна дізнатися на офіційному сайті заповідника.
І перше, до чого ми підемо, це звичайно ж Богоматір Оранта, зображена на куполі вівтарної частини храму. Не здогадуєтеся чому в більшості (православних храмів і католицьких) зображена саме Пресвята Богородиця? Часто вона тримає на своїх рука Богонемовля. Кого символізує Богоматір з Одвічним немовлям на руках і ким є Немовля? Але, в Софії у Богородиці немає на руках Немовля. Задайте собі питання: чому? Чому одне з найдавніших на Русі зображення Богородиці виглядає саме так?
Є в православ'ї так зване "Богородичне правило", в якому читається 150 разів "Богородице, Діво, радуйся..", згадуючи при цьому події: Різдво Богородиці; введення Її в храм; Благовіщення архангела Гавриїла; зустріч з Єлизаветою, матір'ю Іоанна Предтечі; Різдво Христове; побиття немовлят Іродом і втеча в Єгипет; втрату 12-ти літнього Ісуса в Єрусалимі; диво в Каннах; розп'яття і подальше воскресіння Христа; вознесіння Господнє; зішестя Святого Духа на Богородицю і апостолів, успіння Пресвятої Богородиці і вінчання славою Богородиці за її успіння.
До чого я це описую? Так до того, що якщо у вас є можливість, то обійдіть Софійський собор весь і відшукайте фрески та ікони, на яких зображені згадані вище події. Затримайтеся перед ними на мить і тільки не забудьте про Богоматір, що брала участь у цих подіях: "Богородице, Діво, радуйся, Благодатна Маріє, Господь з тобою; благословенна Ти в женах і благословен плод чрева Твого, яко Спаса народила єси душ наших". А Вона згадає вас перед Богом :)
Детальніше про "Богородичне правило" з поясненнями можна дізнатися тут.
Ну, а по закінченні, піднявшись на другий поверх собору обов'язково варто обійти всі доступні приміщення. Нагородою буде образ Пресвятої Богородиці, викладений "крашанками" - размальованими дерев'яними яйцями. Це твір художниці Оксани Мась.
Сучасне мистецтво, що возвеличує Богородицю, вражає не менше, ніж більш давні Її зображення. Чого вартий лише один погляд Одвічної. Дивишся і не можеш дати пояснення: ти дивишся у Вічність або Вічність дивиться на тебе...
Не забудьмо і на дзвіницю зійти Софійську. Сама дзвіниця стоїть на тому місці, де в 952 році княгинею Ольгою було побудовано перший (дерев'яний) храм Софії Премудрості Божої, знищений пізніше пожежею. Не прийнято на Русі ставити храми на місці згорілих, тому, князь Володимир переніс закладку кам'яного собору Софії, добудованого пізніше його сином, князем Ярославом Мудрим, західніше від колишнього місця розташування старого дерев’яного храму. А на місці згорілого було поставлено уклінний хрест, а пізніше була побудована дзвіниця. Дивовижне місце, і не тільки тому, що вражаючий краєвид відкривається з дзвіниці Софії...
Вид дзвіниці Софійського собору з внутрішньої території досить витончений і навіть крихкий певною мірою. Не знаю, кому як, а мені вона здається якоюсь особливою. Сам собор дивовижний всередині, а ось дзвіниця дивна зовні.
Дивовижне поєднання: Софійська дзвіниця хоча і виглядає досконалим фалічним символом і є явним чоловічим началом, має найменування жіноче, а Софійський собор, будучи уособленням утроби матері (яким власне і є), тобто проявом жіночого начала, має найменування чоловіче. Не загадково. До всього іншого, дзвіниця має чимале значення для собору, як і собор для дзвіниці. Варто згадати, що дзвін дзвонів завжди призначався не лише для сповіщення про що проводиться збір на службу, а в першу чергу для очищення простору навколо церковних будівель і на багато відстані навколо.
Саме з цієї причини дзвіниці і храми ставили на пагорбах і вершинах гір, щоб була можливість більшого охоплення оточуючого їх простору.
Порівняння висоти Софійської дзвіниці з висотою Софійського собору можна побачити тут.
Ну, от ми і піднялися на дзвіницю. Видна вся округа та площа, видно Михайлівський золотоверхий монастир... і далекі дали...
Простір, що відкривається з дзвіниці Софії Київської не передати через фото. Софія сама по собі не таке вже і просте місце. Багато хто чекає від неї чогось особливого, а увійшовши на територію, розуміють, що бачать зовсім інше, ніж очікували. Але, увійшовши в Софійський собор знову дивуються з того, як відрізняється зовнішня частина Софії з її внутрішнім наповненням. Так і у людини, зовнішній світ відрізняється від внутрішнього світу як криве віддзеркалення... І достатись свого внутрішнього світу не так вже й просто. Будучи в Софії, проведіть асоціацію між собою, своїм тілом і Софійським собором. Упевнений, знайдете багато спільного :)
Ну, а зйшовши з дзвіниці і вийшовши з Софії ми попрямуємо туди, куди тільки зовсім недавно дивилися наші очі - в Михайлівський Золотоверхий монастир.
На його території знаходиться ще і невеликий храм св.ап.Іоанна Богослова - улюбленого учня Христа. Є ще і дзвіниця монастирська, на яку теж варто обов'язково зійти...
Власне кажучи, саме з дзвіниці ми і почнемо. Це не обов'язкове місце відвідування, але все ж, якщо є можливість, не варто його пропускати:). Підйом на неї не так складний як на Софійську. Вона більш затишна в непогожу погоду. Ну, а вид з неї відкривається нехай не такий як з попередньої, але все ж цікавий...
Спитайте на пропускному музейному пункті коли будуть дзвонити дзвони "в живу" і прийдіть в цей час, станьте під великим дзвоном і відчуйте його вібрацію коли в нього будуть дзвонити. Це дозволяється. Відчуття - неймовірні. Але, все ж нас цікавить не дзвіниця, а центральний Михайлівський храм. Саме туди ми з вами і вирушимо. А після вже будемо оглядати територію, якщо на те буде у нас час...
Михайлівський храм бере свій початок в 1108 році. Почав його будівництво князь Ізяслав, а після нього вже побудував кам'яну церкву і покрив її купола золотом його син, Святополк Ізяславович. Про Святополка я згадував у зв'язку з підставою біля Витичева поселення Новгород Святополчий.
Внутрішнє оздоблення храму красиво. Воно багато в чому відрізняється від Софійського розпису. І не дивно, адже відновлювали його вже після будівництво кілька разів, розписуючи заново.
Але, ось вівтарна частина якої була, так і залишилася донині. Так ось, якщо ми увійдемо до Михайлівського храму, то побачимо у вівтарі копію Софійській Богоматері Оранти. Чому в Михайлівському храмі зображення Софійської Оранти? Обидві стоять на захід, прикриваючи собою схід, обидві з піднятими, відкритими руками. У старовину вважали цей жест благословенням самої Богородиці. Не може бути все це просто так. Є причини на те, що б все так було влаштовано...
Є ще кілька цікавих місць в самому Михайлівському храмі, але про них ви дізнаєтеся більш докладно вже при особистій зустрічі. Так і не екскурсія це зовсім і завдання стоять перед нами не пізнати красу архітектурного і образотворчого мистецтва, а через зміну точки сприйняття побачити світ під іншим кутом зору.
На території Михайлівського є ще дуже затишний храму Апостола і Євангеліста Іоанна Богослова. У ньому можна просто посидіти, оскільки зазвичай він не має численних відвідувачів і дуже заспокійливий. Це невеликий трапезний храм, призначений не для урочистостей, а для приватних служб.
Пройшовши через територію Михайлівського Золотоверхого, ми вийдемо прямо на Володимирську гірку, має досить цікаву історію. Саме тут ми і ознайомимося з нею по шляху проходження далі, уздовж самої гірки до Андріївської церкви. Андріївська церква буде третім і останнім у нашому списку храмовим місцем, передбаченим для відвідування в цей день.
Я не буду описувати всіх історій, пов'язаних з Володимирської гіркою, т.к. тому, хто почує їх від мене вони тут не потрібні, а той, хто сам захоче вийди - може знайти їх в інтернеті самостійно. Завдання залучити увагу не до історій, пов'язаних з Володимирської гіркою, а лише до кількох місць, що благотворчо впливають на свідомість людини і що знаходяться на Володимирській гірці.
Всі кияни знають ці місця. Хоча, немає. Не всі. Я приміром коли питав жителів Києва чи знають вони про "кокоревські" альтанки, то багато (майже всі) не знали, що є такі і де вони розташовані...
Саме ці альтанки, та ще пара-трійка місць, розташованих на гірці можуть зацікавити нас у нашому сьогоднішньому подорожі. Але, я розповім про них трохи пізніше. А поки що, не квапливо прогулюючись по алеях парку на Володимирській гірці я зверну вашу увагу на те, наскільки гармонійний емоційний стан, в якому ми перебуваємо, знаходячись тут. Як важливо зберегти цей стан і ще важливіше примножити його. Адже від цього стану гармонії тілесних відчуттів і душевних переживань з усвідомленням духом подій, що відбуваються, ми маємо вибір здійснювати або благі, або не дуже, вчинки, від яких залежить наша доля та доля наших нащадків та всього суспільства в цілому. Адже ж ми є частиною суспільства, а отже, привносимо в нього від себе те, що маємо. Маємо зле - зле і віддаємо. У підсумку отримуємо від злого худі відсотки :) А маємо добре - на благо віддаємо і благо примножуємо. І благом нам і нашим нащадкам повертається віддане.
Так от, на території Володимирської гірки є так звані "кокоревські" альтанки. Історія їх появи проста. Був меценат такий Василь Кокорєв. Він то і спонсорував Києву суму грошей у розмірі 1000 рублів в 1863 році на будівництво альтанок на Володимирській гірці. Гроші поклали в банк і згадали про них лише через 33 роки. Сума збільшилася з відсотками в 3,5 рази. На ці гроші і були побудовані дві альтанки. Одна з них перебуває на алеї за Михайлівським Золотоверхим монастирем.
Другу знайти трохи складніше:) Вона розташована неподалік від Андріївської церкви, в кінці алеї художників на Володимирській гірці. Коли проходиш художників і Андріївська церква у тебе зліва знаходиться в самому кінці алеї є невеликий і мало примітний сквер, обгороджений металевої огорожею. На вході в сквер встановлено пам'ятник Т.Г. Шевченка, а за ним, зовсім поруч розташована і друга "кокоревська" альтанка.
Так ось ці два місця і ще одне, розташоване на майданчику, де стоїть сам пам'ятник князю Володимиру, є найбільш сприятливими у всій парковій зоні Володимирської гірки.
Хто-то звичайно ж може стверджувати, що є більш сприятливі зони, ніж описані мною зараз, але я не стану спростовувати, оскільки сприйняття таких зон індивідуально. Я підходжу не з точки зору індивідуальності, а з погляду необхідності використання найбільш універсальних місць в Києві для гармонізації внутрішнього і зовнішнього світу людини.
І ось, пройшовши по алеях Володимирської гірки ми виходимо до Андріївської церкви. Насправді правильно казати не церква, а храм, але звичайно кажуть "церква", що з грецької означає "збори" або "собор", тобто збір людей. Не будемо і ми відступати від правил. Нехай буде як є.
Саме так виглядали купола Андріївської церкви в один з січневих днів з алеї художників на Володимирській гірці. Сніг на землі - сніг у небі. І тільки яскравою реальністю була сама церква, що стоїть на вершині Андріївського пагорба.
Андріївська церква - останнє місце нашого сьогоднішнього маршруту. Але в неї ми потрапимо лише тоді, коли відвідаємо "кокоревську" альтанку в сусідньому скверику. Тим більше буде нам цікава церква, тому відпочинок на природі дасть нам можливість сприймати зовнішнє та внутрішнє оздоблення храму в гармонії.
Розташування Андріївської церкви цікаво тим, що згідно легенді апостол Андрій встановив тут перший християнський хрест... В описі маршруту по Витичеву я писав, що така легенда ж існує про те, що апостол встановив перший хрест біля Витичева.
Але все це не має значення насправді, оскільки до цього часу не знайдено підтверджень того, що апостол Андрій дійсно був на Київських висотах і проголошував про те, що на них буде стояти велике християнське місто. Вшануймо пам'ять апостола Андрія молитвою в храмі, йому присвяченому. І нехай вигадка чи легенда це була, але факт є фактом: на березі Дніпра стоїть велике християнське місто - оплот віри і Любові.
ПРОДОВЖЕННЯ МАРШРУТУ: СОФІЯ - ДЕСЯТИННИЙ - ІЛЛІНСЬКИЙ
|
