Про Бойку, гірський масив Криму, написано і розказано не мало, але по суті - тільки історія. Може так воно і краще, ніж натяками розмовляти )))
Ось і я для себе вирішив не мудрувати, а просто дати вам можливість ознайомитися з деякими таємницями Бойки через написане Андрієм Осташко в "ТАЙНА ГРААЛЮ ТАВРИДИ".
...Віки за повіками хвиля за хвилею накочувалися в Тавриду різні племена завойовників і поселенців, місцевими були тільки арійці-таври, - горці, що говорили на санскриті. Кіммерійці, скіфи, сармати кочували в степах і передгір'ях і йшли в історію. Античні греки і римляни приходили і йшли, створювали тут свої держави або розширювали межі своїх імперій. Були навіть ранні слов'яни, яких тут іменували тавроскіфами. А після сталося Велике переселення народів, і знову племена за племенами - русколаны, готи, гуни…
Готам вдалося очолити союз племен і частково осісти в гірській Тавриці. З часом сам цей народ канув в Лету, але ім'я його збереглося за назвою цілого гірського краю - "Готія". До VI століття вже православна імперія Візантія ступила на Півострів. Її історик Прокіп Кесарійський описує деяку "Країну Дорі" в горах, населену "готами", що сповідували православ'я. З часом місцевий народ гірської Таврики, або "Готфії", став говорити по-грецьки. На той час вторглися нові завойовники - хазари. Із-за релігійних утисків сюди в Клімати, як тоді називали Внутрішню гряду гір, хлинули і мирні поселенці - візантійські монахи-іконошанувальники. Тоді всюди в горах стали з'являтися монастирі, було це в VIII - IX віках…
До цього періоду, точніше до IX - X ст. і відноситься поселення на масиві Бойка, іменувалося воно - "Поважна Пойка" ("луг", іран.). Точніше це була замкнутий церковно-феодальний наділ, що складалася з шести поселень, об'єднаних навколо великого монастиря Христа Спасителя з однойменним храмом, який служив не лише релігійним, але і адміністративним центром. Тут жила одна з вільних громад, які були розкидані по усій "Готфії" і зберігалися в горах усе середньовіччя. Управляли ними демогеронти, - старійшини з народу. Щорічно в Раду старійшин вибиралося 12 найбільш заможних і родовитих членів общини. Вони і вибирали зі своїх сільського старосту, а Рада розподіляла різні податі. У них входила і плата на соціальні і церковні потреби. Староста був суддею в дрібних спорах, строго спостерігав за санітарним станом території громадського поселення.
Самим вражаючим археологічним пам'ятником Бойки являється Храмовий комплекс. Він знаходиться на сідлі Сотіри - вузькому невеликому хребті, Курушлюк, що з'єднується з кряжем. Розвалини храму розміром 18х27 м, - один з найбільших в горах. Він був трьохапсидним і трьохнефним, орієнтованим вівтарем на північний схід, - типова базиліка Юстиніановської епохи Візантії, подібна, тільки великих розмірів, була на горі Мангуп-Кале. Детальніше храм Христа Спасителя описаний в статті "Храм Христа Спасителя на горі Бойка".
Самі поселення вдалося локалізувати по великих звалищах середньовічної кераміки. Близько половини - це уламки грубого неглазурованого гончарного посуду, є і більше рання поливна белоглиняная кераміка, уламки амфор зустрічаються рідко. Усі ущелини і проходи на масив були перегороджені потужними стінами до 2,5 м завтовшки. Щонайдовша стіна - 730 м, перегороджувала Махульдурський перевал, через який вгору йшла древня дорога. Нерозгаданою загадкою є відрізки паралельних кам'яних кладок на північному і південному ділянках цього зміцнення. Розвалини такої ж стіни, завдовжки 340 м, простежуються між кручами Караул-Кая і Кош-Кая. З боку Коккозькой долини на Курушлюке і Багатирі є ще дві ділянки стін завдовжки 120 м. Загальна довжина загороджувальних стін Бойки складає - 1500 м…
На кряжі для охорони західної сторони Бойки окрім стін були і два зміцнення, - верхнє і нижнє, площею по 300 кв. м. Вони контролювали нижню "мажарную дорогу", що йшла з долини річки Коккозка. Всього 225 кв. км обгородженої частини. Була у поселень і своя майстерня ковальської ливарні, вона знаходилася в 300 м від Храму у східної сторони дороги. Іржавинно-червоний колір землі і рихлої породи Бойки, що підстилає конгломерати, дає основу припускати, що тут добували залізну руду і використали її в майстерні. Для виплавки металу могли послужити залізні конкреції в червоних піщаниках на Махульдурському перевалі. Ковальським промислом завідували ченці, окрім побутових предметів вони виготовляли і зброю, якою прекрасно володіли, - це було щось на зразок православного військово-чернечого ордену...
Неквапливо простувало Середньовіччя, і ось вже черга тюркських народів змінила хазар, - печеніги і половці, а услід за ними як вогняний смерч пройшли по Тавриці татари Чингиз-хана, і осіли на завойованих землях. Їм вдалося захопити частину передгір'я, де було Кирк-орське православне князівство "малих алан", - набагато пізніше там виникне Бахчисарай, - столиця Кримського ханства. А в горах Головної і Внутрішньої гряд до цього часу, - до XIII століття, утворилася молода незалежна держава, - князівство Феодоро, - осколок Візантії і світоч Православ'я на Півострові. Південний берег уподобали торговці італійської республіки Генуя, вони відбили його у греків і створили торгову макрофакторію - "Капитaнство Готія", керовану консулами. Так тривало двісті п'ятдесят років…
Князівство Феодоро управлялося князями армяно-грецької династії Гаврас, родичами візантійських імператорів, родом з Трапезунта, що в Малій Азії. Православний покровитель князівства був Святий Феодор Стратилат (нині покровитель усієї Тавриди). Столиця держави розташовувалася на неприступній горі Мангуп-Кале. Північна межа йшла по річці Бельбек і охоронялася феодальним комплексом Шиварін з печерним монастирем. На заході був вихід до моря, - цей кордон охоронявся подібним комплексом з монастирем, - фортецею Каламіту. На сході навпроти генуезького Алустона стояла фортеця Фуна, що контролювала караванний шлях із Степу на Південний берег. Південний рубіж проходив по численних гірських укріпленнях Підгір'я, що нависали над генуезьким південнобережжям. Окрім цього були укріплення на перевалах - клисури, в долинах річок печерні фортеці-поселення і монастирі, замки місцевих феодалів (Кермен-кая, Керменчик, Яман-таш), що стояли на неприступних скелях і кручах над долинами, закриті наділи вільних гірських громад на масивах Басман і Бойка, а також в інших потаємних місцях "Готфії". Феодоро мало широкі зовнішні торгові і політичні зв'язки з Візантією, Московією і Європою…
Армагеддон настав в 1475 р. Вторгнення в Таврику турок-османов знищило і "Капітанство Готію" і князівство Феодоро, залишилися лише васали-єдиновірці - Кримське ханство. Існує старовинна легенда, яка розповідає про мірошника, чий млин знаходився на іншому схилі Великого Каньйону - в урочищі Панія, недалеко від храму Пресвятої Богородиці. Мірошник під тортурами видав туркам секретний прохід в оборонній стіні на Бойку, і яничари кинулися в спляче поселення. Ченці-воїни очолили оборону поселення і билися до останнього бійця. Але сили були занадто нерівні, і турки, прорвавшись за оборонні стіни вирізували усіх жителів "Поважної Пойки". Монастир був останнім оплотом тих, що захищалися, які усі загинули до єдиного…
Цю легенду записав відомий кримський письменник і краєзнавець XIX ст., - грек Василь Христофорович Кондаракі. Всього він написав більше 20 книг і понад 70 статей. В основному це краєзнавча проза, наповнена історичними і етнографічними матеріалами, словники і самовчителі місцевих мов, казки і легенди кримських греків і татар. Він був обраний членом Російського Імператорського географічного товариства, Московського суспільства староруського мистецтва і Одеського - історії і старовини. Найпотужніша і капітальна десятитомна праця Кондаракі, - "В пам'ять століття Криму", побачила світ в 1883 р. В передмові до нього Василь Христофорович писав: "Я скромно приношу на вівтар Вітчизни 10 томів, написаних впродовж багатьох років, про прекрасну Тавриду"…
На Бойці є і таємничі печери, не відмічені ні на одній гірській карті, - в обривистому західному схилі. Щоб в них потрапити необхідно спеціальне альпіністське спорядження, з незрозумілої причини ці печери ніким не були досліджені. Одно з віддань свідчить, що в них, подібно до печер Гімалаїв, сидять адепти в стані соматі, а на самому масиві Бойка існує деякий Портал Часу і Простору. Місцеві жителі на Бойку практично не ходять, а ті, що сюди забираються, розповідають про старців у білому одіянні і з вінцями на голові, які просто парять в повітрі над каменями. Але найцікавіші видіння трапляються у розвалин Храму Христа Спасителя, - то хід середньовічних жителів, то зірвані поблизу ягоди дерну в долоні перетворюються на краплі крові. Місцеві сталкери далеко не усіх водять на Бойку, - із-за паранормальних явищ вона і дістала назву "Кримська Шамбала"…
За радянських часів тут в 60-х роках працювала експедиція з Сімферополя під керівництвом ученого - професора О.І.Домбровського (В.П.Гончаров брав участь в ній, будучи ще підлітком). Проводилися ретельні дослідження і виміри руїн Храму, оборонних стін і поселень. Дуже часто членам експедиції було ніяково і деякі від'їжджали з місця розкопок достроково. У 80-х роках дослідження на Бойці проводив ще один місцевий учений, - В.Л.Миц, - поведінка членів його експедиції була схожою. Але все таки найцікавішими були секретні експедиції, одна - в травні 1927 року, ОДПУ, яку очолював О.В.Барченко, інша - в липні 1942 р., експедиція на Бойку окультної фашистської організації " Аненербе" - "Спадщина предків"…
Сьогодні на Бойці лише "Берендеєво царство" - густий буковий гай та дикі давно покинуті лісові сади - чаїри, з дикими яблунями, грушами, дерновими деревами, кущами тернини і барбарисом. На полянах попадаються гірські шампіньйони, які ростуть тут удосталь. У лісі і зараз попадаються чорні округлі ями з деревними уламками, що обвуглилися, вугільним пилом, що спікся і злежався. З деяких з них ростуть могутні дерева, віком по 500-600 років. Колись це були вуглевипалювальніями середньовічних жителів Бойки. Цей промисел тут існував з давніх часів, благо лісу вистачало, деревне вугілля йшло на свої потреби і на продаж.
Але найбільш загадковим місцем є кам'яне плато, суцільно порізане абсолютно рівними траншеями, що перетинаються одан з одній під різними кутами. Глибина траншей досягала 40-80 сантиметрів, ширина приблизно така ж, є і набагато вужчі. Дерева в гаї ростуть з самих траншей, довжина яких доходить до тридцяти метрів, площа цього зарослого лісом плато - біля гектара. Цьому надзвичайному місцю підходить лише одно назва - "Кам'яний сад Шамбали".
На цьому закінчуємо опис Андрія Осташко і повернемося знову до вершини гори Багатир, що цікавить нас, на Бойкинському масиві. Так, так, саме на ній і знаходиться те саме кам'яне плато, порізане немов ножем по олії глибокими тріщинами. І нехай все хто хоче говорять про те, що усе це природно, але я переконаний, що Бойка - залишки комплексу техногенної працивілізації, а Багатир - один з його об'єктів. Не даремно ж і раніше і зараз усі хочуть знайти той самий горезвісний портал у світи...
Приміром, частина кримських гір має не просто столообразную структуру, але ще і трикутну пірамідальну форму (приміром, як той же Багатир). При цьому вони мають певну ступінчастість. І усе це утворилося нібито саме по собі, без чийого-небудь втручання...
Так виглядає один з кам'яних ступінчастих виступів Багатиря (яких до речі сказати у нього декілька у вигляді величезних східців)
А ось так Багатир видно з космосу. Чи не простежується чітка трибічна структура побудови гори? І це не єдина гора в Криму, форму якої утворює трикутна піраміда, одна із сторін якого завжди спрямована на північний схід...
А з цим порталом все банально і просто. Так, він є, але ні, він не доступний доки ви не готові до змін. Не можливо осягнути свідомість тих, що жили раніше, не осягнувши свою. І своєю відмовою від повсякденності мислення можна набути його усвідомленості.
Так от, раніше чим відкривати портал в просторі зовнішньому, треба що б він був відкритий в просторі внутрішньому. Саме про це варто потурбуватися при виході в подібні місця, щоб потім не намагатися надолужити прогаяне, кидаючи все...
Так, до речі, нехай скептично налагоджені приймають мої слова за ілюзію, але не завжди і не усім дається відвідування подібних місць. Ви можете бути спортсменом-альпіністом і потрапити в саме Серце Бойки, але при цьому нічого не буде дано, окрім відвідування самого місця з точки зору спортивного інтересу (у вас же іншого немає). А ось тим, хто хоче пізнати себе і свій сакральний світ, возз'єднатися з ним і бути Єдиним цілим - ставить перед собою абсолютно інші завдання, ніж турист або спортсмен. І з потреби йому і дається що треба. Не раз було таке, що з групи в півтора-два десятки людей потрапляли в Серце лише двоє-троє. А інші були упевнені, що вони досягли мети свого Шляху і зупинялися на частини пройденого, а потім і не йшли нікуди зовсім. Деяких взагалі не "допускали" далі озера за селом Багатир, що на підйомі до Махульдурського перевалу. Всяке бувало... )))
