Місця Сили - це не лише язичницькі або дохристиянські святині, а і печерні храми, монастирі, святі джерела. Віра мінялася, а призначення місць залишалося тим самим - поєднання в цілісності Бога і людини через Віру і визнання волі Творця. Ось і ми з вами відвідаємо ще одно маловідоме місце в Україні.
Лядовський Свято-Усікновенський скельний монастир розташований на високих крейдяних кручах уздовж берега Дністра, з яких відкривається приголомшлива панорама долини. За переказами, заснований в 1013 р. преподобним Антонієм Печерським, який повертався з Афону до Києва. Це був перший печерний скит, заснований Антонієм Печерським, і перший християнський монастир в цьому краї (збереглася печерна церква Антонія Печерського, його келія, а також святе джерело).
Монастир відігравав важливу роль у політичному житті України. Так, в 1649 р. ігумен Лядовського монастиря Павло з ієромонахом Никифором стали першими послами Б.Хмельницького до російського царя Олексія Михайловича. До 1745 р. тут розміщувався василіанський монастир. У XIX ст. була побудована печерна церква Усікновення Глави Іоанна Предтечі з дзвіницею, храм Св. Параскеви-П'ятниці, готель.
Частина споруд була знищена в радянські часи, але в 1998 р. монастир був відроджений ченцями УПЦ Московського патріархату, відновлено багато святинь. До монастиря веде крута стежина. Відвідувачі повинні дотримуватися традиційних формальностей в одязі: чоловіки в брюках, жінки в спідницях і хустках.
Лядовський Усікновенський скельний чоловічий монастир знаходиться на лівому березі Дністра, на кордоні з Молдовою. Неподалік у Дністер впадає маленька річка Лядава, поряд з якою розташовано село з однойменною назвою. Історики називають Лядовську обитель дивним пам'ятником загадкового минулого, і відзначають її духовну та культурну значимість протягом більш ніж 1000-річної історії Православ'я на нашій землі.
Під час князювання князя Володимира - Хрестителя Русі, в мальовничі скельні місця на лівобережжі Дністра прийшов один його сподвижник, який підтримував княжу владу Києва і обраний ним християнський шлях. Звали його Антоній, а до цього, в миру - Антипа. Саме з його ім'ям, а також зі справами насельників-іконошанувальників, які були в візантійської імперії в ролі гнаних паломників, і, залишаючись православними, проникали все більше на північ, де і селилися в печерах, пов'язана історія Лядовського монастиря.
На Святому Афоні, в монастирі Есфігмен, молодий Антипа прийняв чернечий постриг з ім'ям Антоній. У 1013 році на зворотному шляху до Русі, «з гір Афона у святий град Київ», Антоній почув заклик «Гласу небесного» і зупинився в Лядовському благодатному краї. У той час по Дністру проходив один з найбільш безпечних торговельних шляхів до Скандинавських країн, Галицьких князівств і Візантійської імперії.
Чернець Антоній поселився в скельних печерах, де висік собі келію, яка і сьогодні носить його ім'я. Це місце особливо шановане в Лядовському монастирі. Келія залишається незмінною упродовж останнього тисячоліття. По своїх розмірах вона ідентична печері Афона, з якої і почав своє чернече житіє Преподобний Антоній. Збереглися також печери, кістниці і печерні храми, висічені в скелі ченцями багато століть назад.
Перший і головний печерний храм Лядовського монастиря присвячений в ім'я Усікновення глави Іоанна Предтечі. Із зовнішнього боку цього храму височить величезний монумент - неотесана брила вапняку, яка зверху донизу покрита численними стародавніми написами на різних мовах і різними емблематичними зображеннями, які робилися відвідувачами і паломниками цього монастиря.
Це можна вважати єдиним відомим нам стародавнім монастирським літописом, що зберігся до наших днів. Внизу під храмом і ліворуч від нього також збереглися древні крипти-кістниці. Другий храм з'єднаний з першим переходом в товщі крейдяної скелі, і присвячений на честь Святої великомучениці Параскеви названої П'ятницею.
Третій храм був створений в пам'ять самого засновника цього монастиря, преподобного Антонія, і знаходиться поруч з келією преподобного, з'єднуючись з нею печерним переходом.
Татаро-монголи контролювали Лядовські скелясті береги в XIII-XIV століттях. Орди вимітали з храмів все цінне. Скориставшись цим, римсько-католицька церква, яка сподівалася підкорити західні руські князівства своєму впливу, відкрито обіцяла всебічну підтримку в боротьбі з татаро-монголами і навіть королівський титул за перехід у католицьку віру. З кінця XIV ст. цей край на довгі століття, аж до кінця XVIII століття, став входити до складу Польського королівства і Великого князівства Литовського. У цей період Лядовський монастир переживає незвичайні часи.
Всі згадані події, звичайно, в тій чи іншій мірі мали відношення до позиції духовенства та братії. Адже там, у печерах, звучало благословення козакам. А ченці ігумен Павло і ієромонах Никифор, які користувалися особливою прихильністю Богдана Хмельницького, передали від гетьмана грамоту патріархові Паїсію, а на словах - і прохання до царя Олексія Михайловича заступитися за Україну та її запорізьких козаків. Під час двадцятисемилітнього панування тут турків майже в усіх монастирях Подністров'я життя знову завмерло, осиротіли і Лядовські церкви. Втім, на відвойованих у турків в кінці XVII століття територіях церковне життя отримала новий імпульс у розвитку. Лядовська обитель пам'ятає також, як на початку XVIII століття, протягом кількох десятиліть, в ній - зовсім збіднілій, перебували греко-католики. Після входження Поділля до складу Російської імперії Лядовський монастир знову повернувся в Православ'я.
Предметом особливого поклоніння православних вірян на монастирській горі і в Лядовських храмах знову стали дві святині. Перша - кам'яний хрест для позначення, що територія монастирська, знаходиться під захистом Бога. Другою святинею є старовинна, дуже шанована ікона Усікновення чесної голови Хрестителя Господнього Іоанна. Вона з давніх часів вважалася чудотворною.
Але, чудодійною силу мають не тільки ікони, мощі, а також і водні джерела. Саме про таке джерело і піде мова. Всього їх тут три цілющих, але одне з них найбільш цінне. За переказами воно забило по молитві преподобного Антонія. Насправді ніхто ж не знає як з'являються такі джерела. Їх оточує ореол слави від зцілень, що сталися.
У нашому ж випадку скромність ченців вражає, адже це джерело не дарма було переобладнано в купіль, тому воно зцілює по вірі не тільки всі захворювання опорно-рухового апарату, але і онкологічні захворювання. Вважається справедливим порівнювати властивості води цього джерела, з водою з колодязя Антонія, який преподобний власноруч заклав і на території Печерського монастиря в Києві в тому ж XI ст.
В Лядову я приїхав рано вранці, на світанку (всю ніч їхав з Києва). Втомився неймовірно. Відразу ж пішов до купелі Антонієва джерела і поки нікого не було роздягнувся і тричі занурився в його води. Вода в джерелі хоча і холодна була, але все ж м'яка і якась огортаюча. Втома пішла, з'явилася бадьорість. Толком і описати не можливо, що я відчував у той час, коли вийшов з джерела і стояв на свіжому ранковому повітрі оголеним. Холоду не відчувалося зовсім. Я ж часто буваю в різних місцях і завжди поринаю в купелі, але води цього джерела зовсім відмінні від будь-яких інших вод.
Порівнювати їх властивості все одно, що сказати, що одна з трьох іпостасей Всевишнього відрізняється від інших. Кожна іпостась є особливою, але доповнює інші. Так і з водами святих джерел - кожне джерело само по собі чудодійне, але Антонієво мені було у цей момент до Серця ближче всіх. Це вже потім я дізнався про всі його чудодійні особливості та випадки зцілень. Але, щоб можна було зрозуміти це, потрібно просто відвідати його і зануритися в випромінюючі Любов води джерела і простір Лядовського монастиря.
У 1938 році по Дністру проходив кордон із Румунією. Під командуванням генерала Карбишева тут будувалася секретна лінія оборони. Один з дзотів, згідно з планом, розташували біля підніжжя монастиря. Радянська влада, яка оголосила прихожан ворогами народу і контрабандистами, наказала підірвати монастир. За словами місцевих жителів, підривник, який закладав вибухівку, чув у храмі ангельський спів, але це його не зупинило.
Церкви та дзвіниця злетіли в повітря. Сила вибуху була такою, що частину куполу церкви Іоанна Предтечі люди бачили в Дністрі. У річці же, за свідченням очевидців, виявився і головний дзвін Лядовського монастиря. Знищені були також всі прибудови: двоповерхова галерея, восьмікупольна церква - прибудова до великої та маленької церкви, всі іконостаси, колодязі. Після того варварського дійства частина старовинних книг і ікон, які були в церквах, передали в Слободо-Яришівську церков, а частина, в тому числі унікальні ікони, написані на цинкових пластинах київським художником Дудкевичем, були розкрадені і безповоротно втрачені. Страта осягнула підривника - він загинув у кар'єрі від власноруч закладеної вибухівки.
Відродження обителі почалося в 1998 році з приходом братії з Почаївської Лаври. Їх поява стала немов знаменням, воскресінням майже через десять століть діянь Преподобного. Ігуменом монастиря був призначений ієромонах Антоній. Він прийшов переповнений прагненням вселити в розчарований у всьому народ, особливо в душі молоді, силу Христової віри. Наскільки йому це вдалося - дивіться самі.
...Сьогодні тут, на Лядовській горі, як і тисячу років назад, чисте повітря, тиша, спокій, що п’янить, і те, що не піддається визначенню в словах - благодать і намоленість. Тут люди задовольняють свої духовні потреби через роботу і молитву, отримують душевний спокій, спілкуючись в тиші з Господом. Тут зовсім інший, особливий світ. Сюди не йдуть шукати славу, а шукають тут смиренної мудрості і умиротворення. Видно, Богові було угодно, щоб це місце залишилося непогасною лампадою на радість паломників і всіх віруючих.
Всякого, хто відвідує це місце, вражає дух аскетизму й відчуженості від земної суєти, що панує тут майже тисячоліття. А ті, хто побував на Святій горі Афон у Греції, стверджують, що Лядовський скельний монастир воістину - Подільський Афон! У 2013 році, коли святкуватиметься 1000-річчя Лядовського монастиря, він може з'явитися відродженим у повній своїй красі.
Але і це ще не все. Обитель має великий дар і милість Цариці Небесної. Це - ікона Божої матері «Відрада і Втіха» (образ якої знаходиться на св. Горі Афон), подарована архімандритом Єфремом, ігуменом Святої обителі Ватопедської. Лик Богоматері цієї ікони виражає милосердя і любов, погляд Її дихає лагідністю і милосердям. Але не таке обличчя Божественного Немовляти, воно грізне; рух гніву помітно в усіх рисах, погляд сповнений суворості і невблаганного суду.
Про цю ікону зберігається така оповідь: 21 січня 807 року зграя розбійників підступила до Афонської гори з наміром на світанку, як тільки відкриються ворота Ватопедського монастиря, увірватися всередину, перебити ченців і розграбувати монастирське майно. Розбійники сховалися на березі в прилеглих до монастиря кущах. Але хранителька Св. Гори, Пресвята Богородиця, не допустила відбутися лиходійським задумам.
Наступного дня після утрені, коли вся братія розійшлася по своїх келіях на тимчасовий відпочинок, настоятель цього монастиря залишився в церкві і зайнявся здійсненням свого ранкового правила. Раптом він чує голос від ікони Пресвятої Богородиці: «Не відкривай сьогодні воріт обителі, але вийдіть на стіни монастирські і розженіть розбійників». Зніяковів ігумен і глянув на ікону Богоматері, і тоді відкрилося йому разюче диво: він бачить, що образ Богоматері оживився, так само як і лик Немовляти на Її руках. Одвічне Немовля, простягнувши Свою руку і закриваючи нею уста Своєї Божественної Матері, обернуло на неї своє обличчя і сказало: «Ні, Мати Моя, не кажи їм цього, нехай вони будуть покарані». Але Богоматір, намагаючись утримати руку Свого Сина і Господа і ухиляючись від Нього направо, знову вимовила дворазово ті ж слова: «Не відкривай сьогодні воріт обителі, але вийдіть на стіни монастирські і розженіть розбійників».
Уражений жахом, ігумен зараз же зібрав братію і розповів їм усе, що сталося. Тоді всі з крайнім здивуванням помітили, що обличчя Богоматері і Господа Ісуса і взагалі зображення цієї ікони стали в іншому вигляді проти колишнього, і прославили Промисел і заступлення про них Пресвятої Богородиці. Поспішили на монастирські стіни і відбили напад розбійницької зграї. Відтоді Ватопедська ікона Богоматері стала відомою ще під назвою «Відрада і Втіха», і положення облич Богоматері і Богонемовля залишилося в тому вигляді, в якому воно зробилося при триразовому голосі, почутому ігуменом. Пам'ять ікони Божої матері «Відрада і Втіха» святкується 21 січня/3 лютого.
Сама ж ікона знаходиться у новозбудованому триповерховому будинку, перший і другий поверх якого займають келії та господарські приміщення, а третій - храм на честь Ватопедської ікони Божої Матері. Там же зберігається і чудотворна ікона усікновення глави Іоанна Предтечі.
Є в Обителі і подорожній будинок (готель для паломників). В якому можна зупинитися на потрібний вам час.
Адреса монастиря: 24025, с. Лядова, Могилів-Подільський район, Вінницька область, Україна
З усіх питань телефонуйте за тел.: +38 067 430 78 69
Престольні свята Лядовської Обителі:
11 вересня - Усікновення глави Пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Іоанна
10 листопада - Святої великомучениці Параскеви, нареченої П'ятницею
3 лютого - Ікони Божої Матері, іменованої «Відрада і Втіха»
23 липня - Преподобного Антонія Печерського
|